17 червня міжнародна спільнота відзначає Всесвітній день боротьби з опустелюванням та засухами. Саме в цей день у 1994 році прийнята Конвенція ООН про боротьбу з опустелюванням, яка є однією з найбільших міжнародних угод природоохоронного спрямування. На сьогоднішній день її сторонами є 193 країни світу.  

Однак і сьогодні деградація земель та опустелювання, причиною яких є виснажлива експлуатація ґрунтів та нераціональна вирубка лісів, залишаються однією з найбільших проблем світу. В Україні процеси деградації земель поширені на всій території. Найбільш масштабними є ерозія та забруднення.

На Вінниччині ерозійні процеси зумовлені, по-перше, високим розміщенням її території над рівнем моря, по-друге, тим, що до складу ґрунтоутворюючих порід переважно входять леси та лесовидні суглинки, які легко розмиваються водою.   Хоча площа малопродуктивних та деградованих земель, які підлягають консервації, складає лише 2,9% від загальної площі області, охорона та відтворення родючості ґрунтів залишається для регіону актуальним напрямком природоохоронної діяльності. 

Практичні землеохоронні заходи передбачені рядом обласних програм: Регіональною програмою охорони навколишнього природного середовища та раціонального використання природних ресурсів на 2013–2018 роки;  Регіональною програмою екологічної мережі Вінницької області на  2004-2015 роки та Регіональною програмою використання коштів на освоєння земель для сільськогосподарських та лісогосподарських потреб, поліпшення відповідних угідь і охорони земель, проведення нормативної грошової оцінки землі, розмежування земель державної та комунальної власності, інвентаризації земель, розробки схем землеустрою та техніко-економічного обґрунтування використання і охорони земель у Вінницькій області на 2012-2015 роки.

Програмами передбачено збільшення площі лісів; резервування та охорона земель з ділянками природної степової рослинності; оздоровлення витоків річок; встановлення на місцевості меж прибережно-захисних смуг; збереження водно-болотних угідь тощо.  

      Важливим напрямком охорони земель є впровадження еколого-економічних сівозмін. Адже саме вони дозволяють підтримувати оптимальний гумусовий та фізико-хімічний стан ґрунтового покриву, підтримувати баланс поживних речовин і вологи. Відповідно до 22 статті Земельного кодексу України земельні ділянки сільськогосподарського призначення для ведення товарного сільськогосподарського виробництва використовуються відповідно до розроблених та затверджених проектів землеустрою, які забезпечують еколого-економічне обґрунтування сівозміни та впорядкування угідь. З 2015 року такі вимоги поширюються на всіх землекористувачів, які здійснюють товарне сільськогосподарське виробництво.

За даними головного управління Держземагенства у Вінницькій області на сьогодні вже розроблено 119 проектів землеустрою щодо еколого-економічного обґрунтування сівозмін. Тобто 119 сільгоспвиробників працюють на землі із дотриманням сівозміни. На розробку таких проектів укладено 359  договорів з проектними організаціями. У цьому зв’язку варто також згадати про необхідність регулювання вирощування рапсу, соняшника, сої та кукурудзи.

Збереженню земель сприяє встановлення на місцевості меж водоохоронних зон та прибережних захисних смуг. Дотримання правил господарювання у водоохоронних зонах та прибережних захисних смугах – територіях суворого обмеження господарської діяльності – дозволяє зберегти водні об’єкти в природному стані, що, в свою, чергу, підтримує водний баланс ґрунтів. Програмами передбачено кошти на проведення таких робіт, однак на сьогоднішній день вони практично не фінансуються державним та місцевими бюджетами. Така ситуація сприяє розорюванню прибережних територій і, як наслідок, замуленню водних об’єктів.

В законі України «Про основні засади (стратегію) державної екологічної політики України» передбачено зменшення орних земель на 5–10 відсотків за рахунок виведення з їх складу схилів крутизною більш як 3 градуси та земель водоохоронних зон; консервації деградованих та малопродуктивних сільськогосподарських угідь з подальшим їх залісненням у лісовій та лісостеповій зонах та залуженням у степовій зоні. Тобто Стратегія чітко визначила, що заліснення і залуження, яке спрямоване на покращення ґрунтів, повинно проводитися за рахунок ріллі, а не за рахунок пасовищ та сіножатей. Для території нашої області, яка відноситься до лісостепу, необхідним є як заліснення так і залуження. Разом з тим у чинному законодавстві прямої заборони розорювати схили крутизною від 3 до 7 градусів немає, а є тільки обмеження їхнього розорювання (ст.47 Закону України «Про охорону земель»). Тому необхідно передбачати обмеження використання таких схилів, а також компенсації втрат, яких зазнають власники цих земель. 

Вагому частку у справі охорони земель займає заповідання територій.  Протягом 2011-2014 років площа природо-заповідного фонду на Вінниччині зросла майже вдвічі. Сьогодні вона складає понад 60 тисяч гектарів або 2,24% від території області.  

Відновлення, збереження та підвищення продуктивності ґрунтів неможливе без секторального співробітництва. Економічне стимулювання власників земель до раціонального землекористування; встановлення відповідальності за зниження якості ґрунтів; запровадження й поширення органічного землеробства та сертифікації продукції, яка є екологічно-чистою; заборона глибокої оранки ґрунтів – завдання, які є спільними для центральних та місцевих органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, наукових установ, громадських організацій, землевласників і землекористувачів. Тільки вирішуючи їх разом, можна досягти для земель та агроландшафтів нашого регіону високопродуктивного, екологічно збалансованого, стійкого стану. 

Цього року гаслом Всесвітнього дня боротьби з опустелюванням є «Безкоштовної їжі не буває. Інвестуй у родючість ґрунтів!»