$IMAGE1-left$  В цей день у 1917 році був створений перший державний заповідник «Баргузинський», завданням якого стало збереження соболя та інших тварин на Байкалі. З часом заповідник отримав міжнародне визнання – рішенням ЮНЕСКО йому надано статус біосферного. А з 1997 року за ініціативи «Центру охорони дикої природи» та «Всесвітнього фонду дикої природи» день утворення Баргузинського заповідника відзначається як День заповідників і національних парків.
Заповідники, національні парки та інші території природно-заповідного фонду сьогодні є майже єдиним засобом збереження природних ландшафтів, дикої фауни та флори. 
Тому в більшості країн надання природним комплексам статусу особливої державної охорони залишається традиційною, престижною та ефективною формою природоохоронної діяльності. 
Значні успіхи у справі заповідання територій досягнуті і на Вінниччині, що є наслідком співпраці владних інституцій, територіальних громад та громадських організацій. Протягом останніх шести років площа природно-заповідного фонду стабільно зростала. Так, якщо у 2009 році вона становила один відсоток від території області, то у 2010 – зросла майже вдвічі і досягла 1,94%. Сьогодні заповідані території займають біля 60 тисяч гектарів або 2,2% від площі області. 
409 заповідних об'єктів області охороняють велике розмаїття рідкісних, зникаючих, реліктових, ендемічних видів рослин, тварин та грибів. До природно-заповідного фонду входять національний природний парк "Кармелюкове Поділля", чотири регіональних ландшафтних парки, ботанічні, ландшафтні, лісові, гідрологічні заказники, пам'ятки природи тощо. 
Історія заповідання територій нашої області сягає 1960 року, коли першими об'єктами, відповідно до Постанови Ради Міністрів УРСР №105, стали шість парків-пам'яток садово-паркового мистецтва – Чернятинський, Немерчанський, Немирівський, Антопільський, Верхівський та Ободівський. 
Особливістю природно-заповідного фонду Вінниччини є те, що більшість його об’єктів становлять заказники і пам’ятки природи, які мають доволі невелику площу – до 1 гектара. Це означає, що заповідані території мають мозаїчну структуру, що є не дуже добрим для рослинного і тваринного світу. Тому сьогодні особлива увага приділяється створенню масштабних об'єктів, таких як регіональні ландшафтні парки «Мурафа», «Дністер», «Середнє Побужжя», «Немирівське Побужжя», національний природний парк «Кармелюкове Поділля». 
У деяких випадках є доцільним розширення території або підвищення статусу заповідання. Як приклад можна навести унікальний водно-болотний комплекс, що розташований у долині річки Згар – загально зоологічний заказник «Згарський». В зоні заказника діє низка негативних чинників, які загрожують цілісності екосистеми, подолання проблем можливе за умови посилення охоронного режиму території «Згарський» шляхом підвищення його статусу заповідання. Над цим завданням працює департамент екології спільно з територіальними громадами та науковцями.
Прикладом владних рішень, що спрямовані на гармонійне співіснування інфраструктури міста та цілісних природних комплексів є рішення Жмеринської, Барської та Ладижинської міських рад про створення об'єктів природно-заповідного фонду на своїх територіях. Адже сучасне місто, як здобуток цивілізації, має бути комфортним та безпечним для життя. 
На даний час департамент екології працює над заповіданням територій з природною степовою рослинністю на території Галайковецької, Вербовецької та Жванської сільських рад Муровано-Куриловецького району. Дані території виділені на підставі наукових досліджень Інституту ботаніки НАН України ім. М.Г. Холодного. Планується створити ботанічні заказники без вилучення земельних ділянок із користування, доступ людей до цих територій залишиться вільним.
Загалом, у створенні заповідних об'єктів мають бути зацікавлені, перш за все, місцеві територіальні громади, оскільки заповідані території залишаються у користуванні громади. Так само, з дотриманням певних вимог, здійснюється традиційна господарська діяльність – випас худоби, сінокосіння тощо. Разом з тим, заповідний об'єкт дає можливість залучати бюджетні кошти та кошти міжнародних фондів, різноманітні благодійні внески для його охорони та благоустрою. Сприяє розвитку зеленого та екологічного(спостереження за птахами, звірами тощо) туризму. До обслуговування туристів можуть будуть долучені місцеві жителі, які отримають від цієї діяльності додаткові прибутки. Стає можливим розвиток малого бізнесу – туристичні стоянки, готелі, заклади торгівлі та харчування, кінні маршрути, прокат човнів, катамаранів тощо. Для місцевої громади з'являється можливість створення власного комунального підприємства з надання туристичних послуг. Також місцева громада отримує таку суттєву перевагу, як екологічно чиста територія, до якої забезпечений вільний доступ. А за умови грамотного і ощадливого використання, даний ресурс є невичерпний для багатьох поколінь. 
Якщо територіальна громада надає частині своїх земель статус заповідних, вона стовідсотково зберігає їх для себе та своїх дітей. І чим вище статус заповідання, тим надійніша охорона.
Ще ніколи створення заповідних територій не призводило до погіршення стану природи. Так що ми радимо, закликаємо місцеві громади долучитися до процесу заповідання і прийняти рішення на користь природі і самим собі. 
Довідка. Перші на Україні акти про охорону природи були видані за часів Київської Русі: "Руська Правда" Ярослава Мудрого визначала відповідальність за незаконний відстріл бобрів та деяких рідкісних видів птахів. За наказом князя Данила Галицького було створено заповідники у межах сучасних Біловезької (Білорусь) та Уманської (Україна) пущ. Крім заповідників були й тимчасові території, на яких охоронялися зубри, тури, олені, сарни, лані, а також цінні хутрові та рідкісні види, регламентувалося полювання. Цікавим є факт законодавчого захисту охорони природи на початку 17 століття – судова справа, яку порушили жителі Білої Церкви проти воєводи Івана Даниловича, який для потреб виробництва почав вирубувати ліси оборонного значення. У першій половині 18 століття Запорізький кіш спеціальним указом взяв під охорону ліси на острові Монастирському. У 1888 році барон Ф.Є.Фальц-Фейн вилучає з господарського користування ділянку цілинного степу площею близько 1 тисяча гектарів з метою охорони місцевої фауни, а у 1898 – виділяє 500 десятин цілинного степу і оголошує його "захищеним на вічні часи".

Свято встановлене Указом Президента України 18 серпня 2009 року з огляду на вагомий внесок працівників природно-заповідної справи у збереження та відновлення природних комплексів України. 
Отож вітаємо всіх тих, хто займається цією шляхетною справою, та зичимо нових звершень при відмінному здоров'ї та особистому щасті!